Нещодавно міжнародна Асоціація присяжних сертифікованих бухгалтерів (ACCA) оприлюднила результати дослідження, в якому стверджується, що українська тіньова економіка становить майже 46% від офіційного ВВП. За оцінкою уряду, частка тіньової економіки дещо скромніша й дорівнюєприблизно 35%. Втім, це все одно дуже багато. Хоч якими були б реальні цифри, різні гравці, від МВФ до вітчизняних бізнесменів та активістів, намагаються боротися з ухилянням від виконання “громадянських обов’язків” та допомагати наповнити державну скарбницю. На жаль, чимало ілюзій часто спрямовують ці зусилля у неправильних, ба навіть шкідливих напрямках.

Два роки тому я вже розглядав ці питання в статті під назвою “Уникнення податків / ухилення від сплати податків: спершу слід спіймати велику рибу”. Дані, що містяться в цьому матеріалі, відображають реальні відносні та абсолютні масштаби різних схем уникнення податків / ухилення від сплати податків. Нещодавно ми разом із В’ячеславом Черкашиним та Романом Семком здійснили  в Інституті соціально-економічної трансформації значно докладніший порівняльний аналіз цих схем на основі даних із різних джерел та наших власних розрахунків.

Звісно, сама природа цієї теми передбачає відсутність “неспростовних” та достовірних даних, тож можливі помилки іноді порівнянні із порядком величин. Втім, ці оцінки є найкращими з наявних, і вони дозволять визначитися із пріоритетністю заходів у рамках політики “детінізації” тією мірою, якою вона взагалі обґрунтована. Здебільшого наші висновки підтверджують думки, окреслені у вищезгаданій статті дворічної давнини. Я не буду їх повторювати, натомість раджу читачам прочитати оригінальний матеріал.

Що важливо знати про “тіньову економіку”

Перш ніж перейти до обговорення результатів нашого дослідження варто надати коротке пояснення щодо того, як ці цифри треба інтерпретувати.

По-перше, слід обережно вживати поняття “втрати бюджету”, оскільки більш-менш достовірно ми можемо підрахувати лише кошти, які не були сплачені як податки. Втім, для певності сучасний стан справ слід порівнювати з уявною ситуацією, за якої ці податки було б сплачено. Різниця була б суттєвою, оскільки реальна економіка характеризується певною еластичністю, яка може відрізнятися залежно від ситуації. Відтак, твердження, що “державна скарбниця щорічно втрачає 10 млрд грн через погане адміністрування податку на майно”, може бути близьким до правди, оскільки уникнути оподаткування нерухомого майна неможливо  нерухомість не можна приховати, а податок на майно неможливо не сплатити, інакше об’єкт буде конфісковано. Втім, еластичність економіки слід неодмінно враховувати, коли йдеться про оцінку “втрат” від зарплат у конвертах та інших зловживань на ринку праці, оскільки чимало робочих місць не були б створені, якби роботодавці повністю сплачували податок на працю. Інші робочі місця були б менш оплачуваними й нерідко лишалися б вакантними, тимчасом як потенційні працівники емігрували б за кордон. На відміну від податку на нерухомість, у випадку робочої сили ми маємо справу з ринком. Тож украй хибно оцінювати “втрати” як “різницю в цінах”, помножену на такий самий обсяг випуску продукції, оскільки її не можна було б продати дорожче в тій самій кількості.

Украй хибно оцінювати “втрати” як “різницю в цінах”, помножену на такий самий обсяг випуску продукції, оскільки її не можна було б продати дорожче в тій самій кількості.

По-друге, “бійці” з тіньовою економікою, зокрема аудитори та фахівці з правових питань, часто уявляють її як щось неприйнятне, щось, що треба усунути за будь-яку ціну. Втім, з економічної точки зору будь-яка політика виправдана тією мірою, якою користь від неї перевищує завдані витрати. Такий аналіз не є тривіальним, оскільки враховує безліч нефіскальних та неекономічних чинників. У наведеному вище прикладі, з одного боку, існують неявні соціальні витрати, які виникають внаслідок толерування протизаконної поведінки. З іншого боку, реальне безробіття чи трудова міграція можуть бути ще більшим злом, ніж “сіра” зайнятість, через спричинені ними негативні зовнішні ефекти. Слід також враховувати, що скорочення “фіскальних втрат” передбачає лише перерозподіл вартості між макросекторами економіки; тоді як під витратами здебільшого маються на увазі певні види транзакційних видатків, тобто чисті соціальні втрати. Тому пропозиція на кшталт “краще б уряд закупив за 1 млрд грн касові апарати, щоб додатково залучити до бюджету 1,2 млрд грн доходів” була б економічно виправданою (в сенсі збільшення соціального багатства) лише за умови, що уряд настільки мудро витратив би ці гроші аби вони створили суспільні блага варті (в умовному еквіваленті користі) 2,2 млрд грн .

У широкому розумінні “боротьба з тіньовою економікою”  доволі сумнівна мета. Особливо, коли пропонується вдатися до заходів, які можуть погіршити і без того несприятливий бізнес-клімат в Україні, скоротити жалюгідну частку малого бізнесу (і, відповідно, посилити владу ринку) та / або посилити корупцію серед податківців. Натомість, скорочення частки тіньової економіки має стати бажаним побічним ефектом ліберальної фіскальної реформи, яка передбачає реформу податку на прибуток підприємств, скорочення витрат держави (а відтак і податків) та фіскальний маневр від податку на доходи в бік регулярного оподаткування майна (землі) відповідно до порадам Організації економічного співробітництва та розвитку. Реформа також має передбачати подальше зниження вхідних бар’єрів для мікробізнесу й самозайнятості та покращення оподаткування природних ресурсів (зокрема, землі). Швидше за все, після цих реформ та точкових заходів із покращення справляння податків тіньова економіка стихійно скоротиться до масштабів, які робитимуть подальші “детінізаційні” зусилля невиправданими.

Швидше за все, після цих реформ та точкових заходів із покращення справляння податків тіньова економіка стихійно скоротиться до масштабів, які робитимуть подальші “детінізаційні” зусилля невиправданими.

Але якими мають бути черговість та пріоритетність цих заходів? Слід врахувати, що українська версія “тіньової економіки” своєрідна й дуже відрізняється від, скажімо, класичного опису Ернандо де Сото. Справа не лише в тім, що основна частина української “тіньової економіки” не є суто неформальною, натомість складає частину діяльності юридично зареєстрованих суб’єктів. І, як не дивно, у ній задіяні здебільшого великі компанії.

Це пов’язано з кількома факторами. По-перше, фізичну особу-підприємця (ФОП) дуже просто зареєструвати, при цьому можна використовувати спрощену систему оподаткування (ССО), яка передбачає сплату єдиного податку, фіксованого чи з обороту, й вимагає ведення обліку тільки продажів, а не бухгалтерського обліку (див. статтю на цю тему). Відтак, бар’єри для входу до офіційного сектору зазвичай низькі, за винятком випадків, коли потрібне отримання ліцензії (приміром, у будівництві, де процвітає класичний неформальний сектор). По-друге, лише декілька транснаціональних корпорацій є прозорими державними компаніями, решта  це “олігархічні” фірми, які завдяки зв’язкам із державною владою можуть дозволити собі масове уникнення податків та шахрайство. В українській економіці переважають великі й надвеликі компанії та бізнес-групи (конгломерати); тимчасом як справді малий бізнес (який має право на використання ССО) становить лише 7,1% (8,2% із корекцією за заниження даних, див. нижче) від загального обороту сектору підприємств.

В українській економіці переважають великі й надвеликі компанії та бізнес-групи (конгломерати); тимчасом як справді малий бізнес (який має право на використання ССО) становить лише 7,1% (8,2% із корекцією за заниження даних, див. нижче) від загального обороту сектору підприємств.

Втім, в Україні існує й чималий неофіційний сектор, який зростає щоразу, коли влада намагається урізати ССО, яка слугує інструментом “компромісної детінізації” й захищає малий бізнес від корумпованих податкових інспекторів, які переслідують офіційно зареєстрований бізнес. Наприклад, на початку 2017  року понад 300 000 приватних підприємців скасували реєстрацію після внесення поправок до закону, запропонованих Міністерством соціальної політики. Згідно з поправками, приватні підприємці мають сплачувати “мінімальний соціальний внесок” незалежно від того, чи здійснюють вони діяльність чи ні, причому навіть у випадку, якщо цей внесок за них було сплачено на іншому робочому місці. У 2011 році, коли Податковий кодекс уряду Азарова передбачав підвищення зобов’язань для платників єдиного податку й спробу скасування ключових положень ССО, втрати були ще більшими — понад два мільйони робочих місць у малих підприємствах. Швидше за все, значна частина підприємців назавжди перейшла до суто неформального сектора.

У нашому дослідженні наведені кількісні дані про реальну структуру тіньової економіки України, які відрізняються від оманливого суб’єктивного сприйняття.

Нам вдалося з’ясувати основні схеми, які завдають збитків на суму близько 6-10% від офіційного ВВП України. Враховуючи, що частка податків (із так званими соціальними внесками включно) у ВВП країни становить близько 32,5%, це означає, що правопорушення, розглянуті в цьому дослідженні, становлять 50-80% від “тіньової” частки. Решта, напевно, пов’язана з повністю неофіційною діяльністю, яку ще важче дослідити. Нижче наведено рейтинг цих схем, підготовлений на основі нашого дослідження.

Порівняльний аналіз фіскального ефекту схем уникнення оподаткування в Україні

Схема   Обіг (млрд. грн. на рік) Умовні втрати доходів бюджету (млрд. грн. на рік)
офшорні схеми   260-320 50-65
конвертаційні центри   40-50 12-15
“скрутки”   50-60 10-12
«сірий імпорт», контрабанда   80-230 25-70
Контрафакт     10
виведення прибутку через псевдопідприємництво фізосіб   15-16 до 2,5
ФОП замість найму   10 2,5 – 5
заниження оборотів   18 1- 1.5

Схема №1: Податкові гавані, або офшорні зони

Великі фірми у всьому світі уникають сплати податків з допомогою податкових гаваней, і Україна — не виняток. Втім, через аномально високу концентрацію власності (згідно з останніми доступними оцінками, на 2014 рік 18 мільярдерів володіли багатством в еквіваленті близько 40% ВВП країни) та “олігархічний” характер статків, Україна опинилася серед лідерів дослідження організації Global Financial Integrity “Незаконний вивіз капіталу”, проведеного з використанням статистики світової торгівлі: протягом 2005-2014 років відтік капіталу становив від 3 до 10%. Скоригувавши дані авторів звіту й додавши 65 млрд грн, сплачених у 2016 році у вигляді відсотків афілійованим компаніям (розташованих здебільшого у податкових гаванях) або за вкрай високими ставками, ми оцінили загальний відтік капіталу в приблизно 10% від ВВП. Це вражаюча цифра, однак вона узгоджується з даними НБУ та нещодавною заявою чільного працівника Державної фіскальної служби про те, що майже ¾ експортних контрактів України є “непрямими”, тобто проходять через офшори. Якщо врахувати, що експорт становить близько половини офіційного ВВП, а деякі відтоки пов’язані також із імпортом, цифра видається досить реалістичною. А значить, бюджет втрачає близько 2% від ВВП внаслідок приховування прибутків у податкових гаванях. Відтак, потенційні прибутки від податку на прибуток підприємств зменшуються майже вдвічі.

Способи вирішення ситуації здебільшого відомі, хоча застосовуються лише деякі з них, і жоден досі не працює належним чином. Перш за все, податок на прибуток підприємств слід замінити податком на виведений капітал (з причин, докладно описаних тут). Відповідний законопроект передбачає жорсткі й суворі заходи, які оподатковують основні канали незаконного відтоку капіталу за вищими ставками, ніж звичайні дивіденди. Водночас, майже зникає потреба в перевірці більшості фірм, які не беруть участі в операціях із високим ризиком незаконного відтоку капіталу. Це дозволить реформованим податковим органам зосередитися на ключових шляхах ухилення від сплати податків, зокрема трансфертному ціноутворенні, контроль за яким наразі здійснюється незадовільно.

Перш за все, податок на прибуток підприємств слід замінити податком на виведений капітал (з причин, докладно описаних тут). Відповідний законопроект передбачає жорсткі й суворі заходи, які оподатковують основні канали незаконного відтоку капіталу за вищими ставками, ніж звичайні дивіденди.

Боротьбі з агресивним податковим плануванням сприятиме й те, що Україна приєдналася до плану заходів із протидії розмиванню податкової бази та переміщенню прибутків за кордон, ухваленого Організацією економічного співробітництва та розвитку. Втім, ці заходи слід впроваджувати обережно: деякі з них передбачають використання дискреційних інструментів, які не варто надавати українським органам влади через ризик зловживання. Звісно, уникнення податків  не єдина причина використання офшорних юрисдикцій. Є й значні юридичні переваги. Втім, пропоновані заходи не мають впливати на нормальний зв’язок між іноземними інвесторами та їхніми дочірніми компаніями в Україні.

Схема №2: порушення митних правил, незаконне виробництво та індустрія “конвертаційних центрів”

Друге місце посідають три схеми ухилення від сплати податків. Збитки від кожної з них становлять від 1 до 3% ВВП: це порушення митних правил (контрабанда та “сірий” імпорт), індустрія “конвертаційних центрів” та незаконне виробництво (здебільшого алкоголю та сільськогосподарської продукції).

Порушення митних правил можна оцінити за тією ж торговельною статистикою. Виглядає на те, що обсяги зловживаньпісля Революції гідності зменшилися втричі, з близько $10 млрд у 2013 році до $3,3 млрд у 2016-му. Відповідно, втрати бюджету впали до близько 1% ВВП. Частково це можна пояснити припиненням відверто нахабних операцій, таких як контрабанда автомобільного пального компаніями Сергія Курченка, одного з “гаманців” Януковича. Втім, різке падіння офіційних цифр можна частково пояснити низкою інших чинників. Немає певності в тому, що падіння справді мало такий значний масштаб. Можливо, частина товаробігу перейшла в нелегальне русло чи зійшла з радарів торговельної статистики через поширення складніших схем.

Схоже, що оборот “конвертаційних центрів”, які були провідною схемою ухиляння від сплати податків чотири роки тому, теж зменшився у кілька разів після втечі Януковича (який зробив їх напівлегальними і став їхнім основним бенефіціаром). Цьому посприяло також запровадження електронних рахунків ПДВ, які значно ускладнили шахрайство з цим податком, хоча й не усунули його повністю. За підрахунками, наразі ця “галузь” приносить збитки у розмірі близько 1% від ВВП. Втім, достовірних даних для перевірки цифр, які час від часу наводять чиновники, немає. Насправді ця сума може виявитися більшою.

Схоже, що оборот “конвертаційних центрів”, які були провідною схемою ухиляння від сплати податків чотири роки тому, теж зменшився у кілька разів після втечі Януковича (який зробив їх напівлегальними і став їхнім основним бенефіціаром).

За оцінками ринкових експертів, обсяги незареєстрованого (і тому неоподаткованого) виробництва міцних напоїв майже дорівнюють офіційним обсягам. А значить, бюджет недоотримує близько 10 млрд грн акцизного збору. Нелегальні алкогольні напої виготовляються скрізь  і в домашніх умовах, і на сучасних заводах, які працюють у додаткову зміну без акцизного збору. Неофіційні сільськогосподарські культури висаджують на неофіційно орендовану землю, яка становить майже 40% від усієї ріллі. За оцінками Всеукраїнської аграрної ради, втрати доходів можуть становити 40 млрд грн, хоча консервативна оцінка говорить про 16 млрд грн.

До цієї суми слід додати ще 5-10 млрд грн несплаченого земельного податку. Мінфін оцінює втрати від неналежного збору податку у 5 млрд грн, у приблизно таку ж суму оцінюються податкові пільги, надані місцевою владою різним, переважно великим компаніям. Необхідно провести докладніший аналіз цих пільг.

Заходи проти таких типів ухилення від сплати податків передбачають реформування митної та податкової служб, зокрема податкової міліції.

На початку 2018 Прем’єр-Міністр Володимир Гройсман скасував вже затверджені плани з реформування митниці та ДФС, раніше підготовлені Мінфіном – це демонструє, який важкий шлях доведеться пройти до їх втілення. Другий сумний приклад – це Служба фінансових розслідувань, яка мала замінити корумповану податкову міліцію, ліквідовану за рік до цього завдяки випадковій помилці, але усе ще перебуває на етапі обговорень. Камінь спотикання в усіх цих випадках полягає в тому, як далеко має піти реформа у зміні кадрів старої системи, з часів Миколи Азарова інфікованої корпоративною культурою корупції, здирництва, репресій та ворожого ставлення до бізнесу.

Камінь спотикання в усіх цих випадках полягає в тому, як далеко має піти реформа у зміні кадрів старої системи, з часів Миколи Азарова інфікованої корпоративною культурою корупції, здирництва, репресій та ворожого ставлення до бізнесу.

Нещодавно встановленно обмеження для “мурах” (“піджаків”) — громадян, які щодня провозять через кордон максимально дозволений обсяг товарів або ж отримують десятки посилок із такими товарами.

Втім, без реформи митної служби усі ці заходи можуть привести не до скорочення, а до перерозподілу контрабанди. Зміни у майновий та земельний податки слід вносити з використанням сучасних підходів, а їхній збір вдосконалити з допомогою технічних (синхронізація баз даних) та економічних (використання потенційних доходів від податку на майно замість фактичних у розрахунках трансфертів місцевим органам влади) заходів.

Зверніть увагу, що всі ці випадки (окрім земельного податку) передбачають також низку інших порушень  контрабандний чи незаконно вироблений товар треба десь продваати, а гроші, отримані від фірм, які ухиляються від сплати податків з допомогою “конвертаційних центрів”, потім використовуються для виплати зарплати “у конвертах” та хабарів. Усе це дає деяким експертам підставу стверджувати, що проблеми краще вирішувати на етапі продажу товару чи виплати зарплати у конверті. У випадку хабарів такий підхід дійсно може спрацювати: якщо вони більше не будуть потрібні, зникне потреба у “чорній готівці”. Проблему зарплат у конвертах справді можна вирішити лише шляхом скорочення податку на працю (який має бути скасований) та податку на доходи фізичних осіб  останній не має перевищувати 10%, як і податок на виведений капітал. Втім, жоден із цих способів не допоможе впоратися із шахрайством з ПДВ.

Проблему зарплат у конвертах справді можна вирішити лише шляхом скорочення податку на працю (який має бути скасований) та податку на доходи фізичних осіб  останній не має перевищувати 10%, як і податок на виведений капітал. 

Окрім того, значно легше покласти край незаконному обігу товарів чи грошей через контроль нечислених ланок, де концентруються порушення, а не намагатися контролювати сотні тисяч дрібних торговців чи мільйони найманих працівників. У випадку контрабандних чи незаконно вироблених товарів контроль продажу кінцевому споживачу взагалі не діє, оскільки “концертаційні центри” забезпечують так